Сьогодні хотілося б поговорити про тактовність продавців. На прикладі історії, що сталася в реальності. Мені потрібен диван, і тому довелося відвідати кілька меблевих салонів.
В одному з них мені сподобалася модель дивана. Він би чудово вписався в кімнату, та й на вигляд зручний.
Але перевірити все одно треба. Я прямую до дивана, хочу помацати його хоча б на жорсткість. Я вже не кажу, що треба було б залізти на нього і перевірити в справі. Хоча це нормальна практика.
Так от, дівчина-продавець, яка досі сонно сиділа за столом, стрепенулася і каже: "Ви акуратніше з диваном. Не забрудніть".
Гаразд, думаю, що мені його бруднити.
Тут продавчиня сама пропонує, мовляв, посидьте на дивані або навіть приляжте.
Користуюся можливістю, сідаю, навіть намагаюся полежати. Зручно! А гарний він який, цей диван.
Питаю: "Скільки коштує?".
І тут дівчина піднімає брову і відповідає: "У нас зараз акція. Ця модель зі знижкою коштує всього лише вісімдесят сім тисяч".
Ну. Моє обличчя витягнулося. Розумію, що для багатьох така ціна, напевно, не надто висока. Але для мене це не те, що потрібно. Тим паче, що в інших магазинах є звичайні дивани набагато дешевші.
Продавчиня бачить, що я в деякому шоці, і починає натискати, що, мовляв, це такий шикарний диван, що він з Італії (Франції, Норвегії, ха-ха), що матеріали чудові, і що треба негайно його купувати.
Я починаю відбиватися, пояснюючи, що мені треба дешевше, що мені треба ще багато чого купувати тощо. Навіщо я це роблю - незрозуміло.
І тут у хід іде головний факт. Дівчина гордо заявляє: "Усі наші покупці, які піклуються про своє здоров'я, вже купили цей диван". Мовляв, узагалі, всі, хто дбають про себе, ні секунди не сумніваючись, кидаються купувати цей диван. Гроші, мовляв, у житті не головне.
Я щось бурмочу, а вона дивиться на мене з такою жалістю, як на дитину, якій треба міняти штанці. Мовляв, як же так, що тут незрозумілого, і взагалі, навіщо ви прийшли, якщо купувати не хочете. І на обличчі написано: "Ех, ти, злиденна людина, що ти тут ходиш, усе одно не купиш".
Я піднімаю очі і бачу над її столом оголошення: "Вакансія в цьому магазині. Продавець меблів.
І тут мені стало так смішно. І коли вона вкотре повторила, що всі розумні люди, а головне, майже всі співробітники цієї меблевої фабрики вже купили такий диван, а то й по три таких дивани (у кожну кімнату), запитую: "Я так розумію, що ви напевно вже купили такий диван? Як співробітник, як людина, що розуміє, і взагалі, як ідеальна жінка, яка стежить за здоров'ям. Розкажіть, як він в експлуатації".
Дівчина замовкла. Подивилася слідом за мною на оголошення. І невиразно почала говорити щось про те, що вона збирається його купувати вже завтра, у крайньому разі післязавтра.
Новий диван мною був куплений в іншому магазині. Не дешево, але й не надто дорого.